Субота, 24.06.2017, 13:14 ··· Адміністрація сайту: ··· Київстар, Viber: +380 67 7569831 ··· E-mail: dilodun@gmail.com ···
перейти на головну сторінку
Бізнес-каталог Оголошення Новини Коментарі Фото Відео Веб-камери Форум Довідка Реклама
··· Реєстрація ··· ··· Вхід ··· ··· RSS ···
Меню сайту
Меню розділу
Надзвичайні події
Невдоволення та протести
Новини Держадміністрації
Новини Районної ради
Новини Міської ради
Новини Сільських рад
Новини Держслужби з НС
Новини МВС, Прокуратури
Новини Соціальних служб
Новини Комунальних служб
Новини Податкової
Новини Пенсійного
Новини Гром. ради при РДА
Правова допомога
ГО "Контроль громади"
Конкретні справи О. Гереги
Свята та урочисті заходи
Вибори та політика
Економіка та розвиток
Міжнародна співпраця
Медицина та здоров'я
Освіта, Культура, Релігія
Про наших людей
Єврореволюція
АТО
Спорт
Сільгосптехніка
Відеоновини ФНБ
Статистика
Онлайн всього: 16
Гостей: 14
Користувачів: 2
Вхід на сайт
Пошук по сайту
 
Головна » 2016 » Квітень » 29 » Ми були беззахисні перед радіацією
П`ятниця, 29.04.2016, 12:25
Ми були беззахисні перед радіацією

   Дунаївчанин Микола Олександрович Слабінський – один з тих героїв, хто прийняв на себе небезпеку перших днів ліквідації аваріїї на Чорнобильській АЄС з 8 по 26 червня 1986 року. Буквально на днях йому вдалося знову побувати на Поліссі, там, де колись були квітучі сади і родючі землі.

   - Вам знов довелось бути на Чорнобильській АЄС. Що Ви там побачили, що найбільше вразило?

   -  Цього разу ми побували там в якості екскурсантів. Екскурсію організувало  обласне керівництво МВС. По-перше, я дуже вдячний Богові, що прожив цих 30 років після аварії, бо 42 ліквідатора із нашого району не дожили до цього дня. Вдячний також і  організаторам екскурсії, які надали нам можливість побувати у тих  місцях, де нам довелось ліквідувати аварію. Задоволений, що усім нам вдалося не допустити більш страшніших наслідків, які реально загрожували і місцевому населення і іншим країнам. Шкода, що люди так і не повернулись до своїх домівок, хоча ми багато над цим попрацювали, багато зазнали втрат.

   Було дуже боляче дивитись на містечко енергетиків Прип’ять, «перлину  Полісся» колишній  шедевр архітектури, яке  на сьогоднішній день поросло чагарником і деревами. Боляче також було дивитись на такий прекрасний зелений мальовничий край, де могли  б розміститись санаторії, а він на сьогодні втрачений для людей.

   - Чи  не шкодуєте, що стали ліквідатором?

   - Ні! Аварія допомогла мені стати справжнім чоловіком  і не осоромити пам’ять свого батька-фронтовика, розповіді якого я так любив слухати у дитинстві. Коли я приймав рішення – їхати чи шукати причини пересидіти, саме розповіді  батька про його службу у розвідроті, про його  постійні ризики для  життя, які йому доводилось переживати кожен раз, коли вони переходили лінію фронту, підштовхнули до прийняття цього рішення.  А ще я знаю, що  дуже важко жити з ганьбою у серці та  із «званням» боягуза.

   - Чи було у Вас чим себе захистити під час ліквідації аварії?

   - Ні, такого захисту взагалі не існувало, адже ні бронемашини, ні протихімічне спорядження та одяг не могли нас захистити. Ми перед радіацією були беззахисні, практично голими руками доводилось  все це радіоактивне  забруднення ліквідовувати.

   - Чи розуміли Ви, що це небезпечно для здоров’я?

   - Звичайно. На той час нам були відомі жахливі наслідки бомбардування атомними бомбами японських міст, скільки людей загинуло і як довго поранені страждали від променевої хвороби. Місяць пройшов  після аварії, як нас  мобілізували на ліквідацію аварії, це було 3 червня 1986 року, і на той час ми вже знали про загиблих від променевого  ураження ,пожежних і працівників станції. Про те, що уникнути ураження нам не вдасться, ми добре знали. Ми намагались мінімізувати це ураження. Найстрашніше - це радіоактивний пил, який міг потрапити в організм і через повітря, з продуктами харчування і з водою. Воду нам  привозили, як ми говорили, з «материка»,  із чистої зони, а саме - із Поліського району, який  пізніше  виявився таким же забрудненим. Радіоактивний пил, його частини ,осідала в організмі і тоді вже людина опромінювала саму себе і оточуючих людей. Ось чому ми цього боялись, щоб  в разі виживання і повернення додому не завдати шкоди рідним.

   - Як Ваші рідні до цього ставились?

   -  Не всі знали,  довелось приховувати, що я у Чорнобилі. Я на той час, до аварії, жив із хворою матір’ю. Як медик, був для неї опорою і помічником. Коли служив в армії, знаючи про  її хворе серце, то писав листи щодня, щоб вона не хвилювалась.  А тут я потрапив у досить складну ситуацію: не писати  неможливо і писати неможливо, бо на листах тоді ставили штемпель пошти відправника, а саме Чорнобиля. Тож я говорив, що знаходжусь на яворівському полігоні.

   - На фото Ви з прапором. Чому  Ви його взяли із собою?

   - Це особливий прапор - прапор бойової слави Дунаевеччини. Під цим прапором стояли наші земляки на Майдані під час Революції  Гідності. Неодноразово він був в зоні АТО, підтримуючи патріотичний дух наших воїнів. Подвиг  ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЄС  заслуговує, щоб його долучити до бойової слави нашого краю. Нас із району було 188 ліквідаторів на Чорнобильській АЄС, 42 побратими уже загинули. Цей прапор  було піднято  над  переможеним  4-м  чорнобильським реактором. Тепер на прапорі бойової слави буде стояти символічний підпис усіх ліквідаторів нашого району.

Дунаєвецький вісник
Категорія: Про наших людей | Переглядів: 493 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 2
0   Спам
1-й коментар від Леонід, написано 30.04.2016 о 07:03
Дякуємо і схиляємо голови ...
0   Спам
2-й коментар від stnikola4, написано 30.04.2016 о 11:17
Вибачте, додавати коментарі можуть лише авторизовані користувачі сайту.
Будь-ласка, зареєструйтесь, або увійдіть на сайт.
РЕЄСТРАЦІЯ / ВХІД
Ділові Дунаївці © 2009-2017